Наше місто знаходиться під щасливою зіркою, тому що отримало назву з нагоди церковного свята – Вознесіння Господнього. Історія міста, починаючи з ХV століття, багата видатними подіями та пам’ятками.
В давнину через територію сучасного міста Вознесенськ проходив Великий шовковий шлях та шлях “із варяг у греки”. Наше місто є членом міжнародного клубу “Великий шовковий шлях”. Історія міста почалася в ХV столітті, коли на високій горі південної околиці сучасного Вознесенська було побудовано турецьку фортецю Чичаклей, потім на початку ХV Ш ст. на цьому місці був козацький зимовник “Соколи”. У 1789 році князь Г.Потьомкін запропонував Катерині ІІ збудувати на місці “Соколів” нове місто і назвати його Вознесенськом. Через 6 років 27 січня 1795 року було видано указ про заснування Вознесенського намісництва і будівництво його центру Вознесенська.
Після смерті цариці у 1796 році Павло І своїм указом спершу перетворив Вознесенське намісництво на губернію, а невдовзі ліквідував її. З 1817 року Вознесенськ став центром військових поселень Новоросійського краю. У 1837 році місто зазнало особливого розвитку.
До Вознесенська мав виїхати увесь царський двір на чолі з Миколою І. При в’їзді у місто було споруджено символічні тріумфальні ворота (проіснували вони до середини 60-х років ХХ століття, але через те, що ускладнювали рух по вул. Жовтневої революції, були знесені). У місті з’явився театр. З Київської і Подільської губерній до Вознесенська перевезли 35 тисяч лип, акацій, ясенів, осокорів. У центрі міста, на підвищенні, насадили великий парк, за містом – гай. У парку спорудили басейн, штучні водоспади, мініатюрний замок у стилі середньовіччя і два палаци для царської свити та дипломатичного корпусу (збереглися літня резиденція царя, що знаходиться поблизу Мар’їного гаю), поставили альтанку – ротонду.
Сучасна споруда альтанки стоїть на центральній алеї, що проходить через парк ім. Островського. Її оперізують три концентричні кола терас. Будова ротонди являє собою 8 колон, що підтримують сферичний купол (побудована у 1837 році).
З містом також пов’язано ім’я Мішки Япончика. 29 липня 1919 року на околиці міста був застрелений та похований Мойша-Яков Вольфович Вінницький. На похорон Михайла зібрались усі євреї Вознесенська, багато хто приїхав з Одеси. Відспівували небіжчика знаменитий кантор хоральної синагоги Пиня Міньковський та солісти уславленого Одеського оперного театру.
У Москві жив і працював наш земляк, народний художник СРСР, академік Євген Адольфович Кібрик. Він народився у Вознесенську в 1906 році.
У 1986 році у Вознесенську було відкрито музей Кібрика – один із п’яти музеїв графіки у світі. В музеї експонуються картини і репродукції творів великого художника, які він заповів музею. Значним вкладом в ілюстраторське мистецтво стали роботи Є.Кібрика до творів Ю.Тинянова “Підпоручик Кіже”, Р.Ролана “Кола Брюньон”, “Зачарована душа”, М.Гоголя “Тарас Бульба”, Ш.де Костера “Легенда про Уленшпігеля”. 
Музей Кібрика – не єдиний культурний заклад у місті, з 24 травня 2002 року у Вознесенську працює культурно-виставочний центр “Райдуга”. Він розташований у прекрасному старовинному особняку чудової архітектури, якому вже більше 100 років. У п’яти залах, прикрашених вишуканим ліпленням, демонструються репродукції картин великих майстрів світового живопису: М.К.Реріха, Яна Вермеєра Дельфтського, А.Дюрера, І.Шишкіна, І.Айвазовського тощо. Експозиція КВЦ “Райдуга” постійно поновлюється. Зануритися у світ краси вам допоможуть екскурсоводи, чудова музика та високоякісні репродукції, виготовлені на обладнанні німецької фірми “Гейдельберг”.
У художньому салоні ви зможете придбати репродукції, що сподобались, та постери різних розмірів. КВЦ “Райдуга” у своїй виставочній діяльності співпрацює з більш ніж 50-ма містами України та Росії.
На землі заповідній розташоване місто Вознесенськ. На території Вознесенщини знаходиться державний заказник національного значення “Рацинська Дача”, заповідні урочища “Лабіринт”, “Мар’їн гай” та “Василева пасіка”. Справжнім багатством засушливих південних степів є Трикратський ліс, який було насаджено у 1825 році графом В.П. Скаржинським.
Справжня перлина цих місць – Актовський каньйон (Малий Крим). Це унікальний природний комплекс лісової та водної екосистем у поєднанні з комплексом скель та гранітних валунів. 
Річка Мертвовод створила своєю течією унікальний каньйон. Ще Геродот Галікарнасський писав про притоку Гіпаніса (р. Південний Буг) - струмок Ексампей, що означає «Священні шляхи» (р. Мертвовод).
Каньйон - це провал серед голого степу, гранична прірва в кристалічному щиті, на дні якій дзюрчить струмок Ексампей.
Тече собі по степу маленька, нічим не примітна річка - але чим далі від витоків, тим більше врізається в береги і оголяє граніт. Шкаралупа осадкових порід тріскається, і - стародавній кристалічний шар виходить назовні. І тоді відкривається оку картина дивна: немов пролом після раптового землетрусу, виникає раптом в степу каньйон - цей кам'яний жолоб створила вода, тисячі років підряд шліфуючи кварцовий конгломерат. Отвисні монолітні скелі руслом річки перетворені на замкнутий кам'яний простір, куди сонячний промінь проникає не раніше полудня, а ближче до вечора повітря густіє, і раптове кинуте слово прокатується меандрами в граніті, відображається від каменя багато разів, надзвичайно гучне, і страшний нескінченний повтор мимоволі примушує озиратися, гнітить вивертаючи душу. Чим не чистилище перед божественним волевиявленням? Справді це Священні Шляхи.
Гранітні скелі досягають місцями висоти 30- 50 метрів. Тихі, незаймані води населяють дикі качки, чирки. Тут годується сіра чапля, яка прилітає в ці місця з урочища «Васильєва Пасіка».
Гранітно-Степове Побужжя - одна з найстаріших ділянок суші Євразії. Ця місцевість не опускалася в морські глибини впродовж 60 мільйонів років і відігравала роль одного з факторів видоутворення Причорномор'я. Звідси - значна кількість унікальних об'єктів живої природи.
Запрошуємо до нашого міста мандрівників, туристів, гостей. Вознесенщина, мальовнича і цікава просторами, красою ландшафтів, історичною спадщиною, подарує вам яскраві враження, заряд бадьорості та здоров’я.
